Львів

Мистецькі


Тарас Шевченко

Дата встановлення: 24 серпня 1992 рік 

Завершення будівництва: 1996  рік

Матеріал: скульптура — бронза; постамент — граніт

Висота постаті: 4,45 м.
Скульптор: Володимир Сухорський, Андрій Сухорський
Архітектор: Юрій Диба, Юрій Хромей 
Адреса: проспект Свободи


Понад сто років тому, за часів Австро-Угорщини, громадськість міста Львова вперше спробувала спорудити пам’ятник видатному українцеві проте міські можновладці не дали дозволу. Радянська влада, яка визнавала Шевченка генієм і борцем за соціальні права, замовчувала його значення, як духовного лідера української нації.

Наприкінці 80-х років XX ст. розпочався новий збір грошей на пам’ятник Кобзарю. Під тиском громадськості уряд УРСР 22 червня 1987 року прийняв постанову про встановлення пам’ятника Шевченкові у Львові. Міська влада спочатку була проти реконструкції площі і встановлення пам’ятника на центральному проспекті, та львівський поет Богдан Стельмах закликав львів'ян приносити сюди квіти, і це остаточно закріпило місце для монументу. Обласний конкурс 1988 і республіканський 1989 не визначили жодного проекту-переможця. Однак громадськість вимагала якнайшвидшого встановлення пам'ятника. Було ухвалене рішення про використання проекту скульпторів Володимира й Андрія Сухорських й архітекторів Юрія Диби та Юрія Хромея. У створенні "Хвилі Народного Відродження" брали участь не лише вітчизняні майстри, а також фахівці з Канади. Зібраних грошей не вистачало, тому українці з діаспори долучилися до проекту. Василь Іваницький організував збір коштів та виготовлення фігури поета в Аргентині. Відлиту скульптуру доставили кораблем до Гамбурга, а звідти перевезли до Львова. Пам’ятник освятили владики Православної, Греко-Католицької, Вірменської та Римо-Католицької церков. Урочисте відкриття відбулося у першу річницю незалежності України 24 серпня 1992 року, на річницю прийняття декларації незалежності України

Тарас Шевченко не просто знаменитий поет і письменник, це дуже талановитий художник і скульптор, філософ і бунтар, який був не згоден з сучасними йому засадами і боровся за незалежний дух могутнього українського народу, який повинен був набути свободи.

 

Доповненням до монумента Шевченка стала 12-метрова бронзова стела "Хвиля Народного Відродження". Після її спорудження загальна скульптурна композиція набула довершеного вигляду. Фігурні рельєфи на ній символічно зображують історію України від часів Київської Русі до початку XX ст. на передній стороні та історію України XX ст. – на зворотньому боці.

 

На стелі зображені фігури не тільки реальних історичних особистостей, а й героїв творів Тараса Григоровича Шевченка: внизу посередині сліпий кобзар Перебендя і хлопчина поводир перед ним, справа від кобзаря міцно притискає до себе дитину героїня поеми «Катерина», а зліва – страшна сцена страти колесуванням козака з поеми «Гайдамаки». Зліва вгорі зображені традиційні завойовники України в різні часи: турецький султан з кривою шаблею, польський король в короні з буллою в руках, російський царський офіцер і католицький монах. Справа – захисники українського народу: сцена посвяти в козаки, де молодому воїнові передається козацька шабля, а мати благословляє його іконою, вище – молода дівчина проводжає козака на Січ.

Велична фігура - Петро Сагайдачний - на коні з гетьманською булавою в руках, що посередині «Хвилі», закликає на бій за Україну як козаків (зліва), які запекло воюють з турецькими військами, так і діячів держави, церкви та культури, скульптурні портрети яких охоплюють фігуру Оранти. Серед них ми пізнаємо інших гетьманів: Іван Мазепа - з прапором в руках, Богдан Хмельницький - з булавою, православний священник, княгиня Ольга, Ярослав Мудрий, Володимир Великий – хрестителя України, Роксолана, інших державних діячів та полководців. Справа – філософ Григорій Сковорода, з книгою в руках, письменник Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Котляревський, а за ними - ціла низка культурних діячів, які плекали українську мову та примножували досягнення українського мистецтва, літератури, філософської думки.

Символічно, що над всією історичною ходою піднімається фігура - Матір Божа Оранта, яка благословляє всіх, хто приходить на цю площу вклонитися українському генієві та замислитися над важким шляхом України до власної незалежності. Прозорий німб над її головою, немов виростає з крил янголів з трубами, а про світлу надію у благословенне майбутнє України нагадують чисельні голівки янголів, які дивляться з неба на нас і на всіх, хто зображений на цій Хвилі.

 

Внизу справа зі зворотнього боку стели розташоване жорно з найтрагічнішими датами в історії України XX ст. (1918-1922 рр. – спроба створити незалежну Українську державу та Громадянська війна; 1932-1933 – Голодомор; 1941-1945 – Друга світова війна; 1986 – Чорнобильська катастрофа).

Страшна тріщина немов відриває великий шмат народу від суцільної хвилі української історії та майбутнього, нагадуючи про трагедію Голодомору. Вражають переплетені знівечені голодом тіла померлих та напівживих людей справа. Над ними в скорботі схилилася мати, яка притискає єдину живу дитину, очі її не по-дитячому сумні, а змучене голодом тіло свідчить про страшні муки.

Зліва внизу виростає стовбур, в глибині його коренів простежується обличчя тих, хто загинув за справедливість, стояв біля витоків національно-визвольного руху XX ст. Їх думки і самовідданість стали тими коренями, на яких виросло дерево незалежної держави. Їх діяльність стала тим ґрунтом, на якому укріпився хрест – символ духовності, що творить центр композиції. До 1991 року, року проголошення незалежності Української держави, Україну ділили між кількома державами, про це розповідають фігури завойовників, роздираючи символічну карту України справа, руйнацію церков символізують розбитий дзвін та опалені ікони зліва, масові репресії та заслання на Сибір – сім’я з дитиною вище справа, страшну трагедію Чорнобиля – величезний Дзвін сполоху.

Зверху зображені діячі культури та церкви: Михайло Драгоманов, Леся Українка, Іван Франко, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Андрей Шептицький, вони доклали чимало зусиль до справи збереження української духовності та мрії про незалежність, незважаючи на страшні події в історії України XX ст. Над ними автори зобразили за ґратами скульптурні портрети українських дисидентів 60-70 рр. – Василь Стус, Василь Симоненко та інші, хто пройшов важким шляхом в’язнів і не зрадив мрію про незалежну українську державу.

Дитяча фігура символізує молоду державу Україну, поруч – дата проголошення її незалежності.

Пам'ятник Тарасу Шевченку в самому серці Львова, розташованому на проспекті Свободи, завжди оточений великою кількістю квітів. У будь-який час доби можна споглядати композицію пам'ятника, в темну пору вона освітлена ліхтарями.

Сьогодні площа біля пам'ятника є одним з найулюбленіших місць для зустрічей та проводження вільного часу серед львівської молоді. 

Тарас Шевченко

Скульптор: Юрій Гав'юк

Адреса: вул. Чернеча Гора, біля входу в «Шевченківський гай»


Інформація готується до публікації

Тарас Шевченко

Дата встановлення: 1960 рік 
Скульптор: Чайка Яків Ілліч 
Автор проекту: Павло Максим

Матеріал: бронза 

Адреса: вул. Личаківська, 171


Перший пам'ятник Тарасові Шевченку у Львові було встановлено на подвір'ї середньої загальноосвітньої школи № 63.

Автор цієї скульптури — заслужений діяч мистецтв УРСР, відомий в Україні скульптор Яків Чайка. Про дозвіл на встановлення пам'ятника клопотали і батьки, і вчителі. Навесні 1960 року розпочалися роботи зі встановлення погруддя. Робітник Львівської кераміко-скульптурної фабрики Петро Максим встановлював пам'ятник майже тиждень. Це був подарунок вдячного батька (у школі навчалися три його доньки — Віра, Надія, Любов).

Пам'ятник Кобзареві постав на шкільному дворі на початку березня 1960-го року. Із погруддя Тараса зняли покривало — і новенький пам'ятник став окрасою не лише школи, але й усього району — адже був першим у місті. Після «Заповіту» привітальне слово виголосив директор СЗШ № 63 Базильов Федір Степанович, а відтак — учителі мовники і викладач географії Наливайко Василь Андрійович. Цей вчитель доклав особливих зусиль, щоб партійні посадовці дали згоду на увінковічнення Тараса Шевченка. Біля погруддя ріс невеликий садок — « український куток»: учителі та учні там садили квіти.

1965-го року погруддя перенесли на теперішнє місце — на «лицьову» частину школи.

1970-го року учасники краєзнавчої експедиції під керівництвом учителя української мови і літератури Ольги Павлівни Гончар побували у Каневі. Там на могилі Шевченка вони взяли гілочку з Тарасової верби і бережно привезли до Львова. Гілку спочатку посадили у родючий ґрунт на городі Ольги Павлівни, а після того, як вона вкорінилася її урочисто висадили біля погруддя Кобзаря. Право посадити Тарасову вербу виборола тодішня восьмикласниця Стефанія Татусько (нині — вчитель української мови та літератури, завуч Стефанія Ярославівна Тарапацька).

У 70-х роках тотальна русифікація та ідеологічний тиск на все прогресивне і патріотичне витіснили відносну хрущовську відлигу. У ті роки тодішній директор 63 школи, Петро Іванович Яцина не раз отримував зауваження від влади за квіти покладені біля погруддя, але вони з'являлися знову і знову.

1972-го року — під час Шевченківських днів — учні прийшли до школи у вишиванках. За це їм оголосили догану і виключили з комсомолу. Потім хтось з партійців захотів знести пам'ятник Тарасові Шевченку проте треба віддати належне педагогічному та батьківському колективам СЗШ № 63 які титанічними зусиллями врятували погруддя від неминучої ліквідації.

Уже кілька років заслужений вчитель України, учитель української мови і літератури Ольга Павлівна Гончар займається реконструкцією пам'ятника Шевченка.

Шашкевич Маркіян

Дата встановлення: 1990 рік 
Скульптор: Дмитро Крвавич і Микола Посікіра 
Адреса: вул. Коперника


Маркіян Семенович Шашкевич (6 листопада 1811, Підлисся — †7 червня 1843, Новосілки) — західноукраїнський пророк (“Будитель“), письменник, поет — започатківець нової української літератури в Галичині, священик УГКЦ, культурно-громадський діяч і перший в нових часах речник відродження західноукраїнських (галицьких) земель. Очолив «Руську трійцю», ініціатор видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837). Виступав за рівноправність української мови з польською.

Никифор Дровняк-Епіфаній

Дата встановлення: 13 травня 2006 рік 
Скульптор: Сергій Олешко

Архітектор: Михайло Ягольник
Адреса: площа Музейна, біля колишнього домініканського костелу


Ники́фор (Єпіфаній) Дровняк (*21 травня 1895, Криниця —†10 жовтня 1968) — український художник-примітивіст з с. Криниця, що на Лемківщині (Польща). Мав принаймні 10 імен, під якими фігурував у мистецтвознавчих книжках цілого світу. Наприклад: «Никифор з Криниці» , «Никифор Криницький», «Ян Криницький», «Матейко з Криниці», «Мастер з Криниці», «Лемко Никифор».

Івасюк Володимир

Дата встановлення: 20 грудня 2011 рік 
Скульптор: Сергій Олешко

Архітектор: Михайло Ягольник

Матеріал: бронза
Адреса: проспект Шевченка, 7/9


Пам'ятник Володимирові Івасюку у Львові — пам'ятник, що встановлений на проспекті Шевченка у Львові 20 грудня 2011 року.

 

Ідею щодо створення пам'ятника композиторові Володимиру Івасюку подав музикант Святослав Вакарчук у 2006 році під час святкування 750-річчя міста Львова[1]. Восени того ж року міський голова Львова Андрій Садовий створив організаційний комітет зі спорудження пам'ятника. Оргкомітет звернувся до львівських митців — заступника голови Львівського відділення Спілки архітекторів України Михайла Ягольника та скульптора Сергія Олешка, з проханням розробити концепцію майбутнього пам'ятника композиторові.

6 серпня 2010 року було затверджено проект, а 15 липня 2011 року виконавчий комітет Львівської міської ради затвердив вимоги щодо встановлення пам'ятника.

 

Пам'ятник Володимиру Івасюкові встановлено на проспекті Шевченка 7/9 (по дорозі від філармонії до консерваторії), його гранична висота становить 3,5 метрів. Пісняр одягнений у сорочку та штани, а також у кептар. Твір виготовлено з бронзи, а постамент та мощення із граніту. Мінімальні відступи від суміжних будівель — 6 метрів. У часі його встановлення буде відновлено та відреставровано фасади прилеглої забудови.

Скульптор — Сергій Олешко (автор, зокрема пам'ятників художнику Іванові Трушу, літературному персонажу — Швейку, лемківському художнику Никифорові Дровняку); архітектор — Михайло Ягольник.

Усю проектну роботу профінансував Святослав Вакарчук, він також оплатив спорудження пам'ятника. Вартість робіт — 360 тисяч гривень. Облаштування фундаменту під пам'ятник та навколишньої території взяла на себе міська рада. 174 тисяч гривень з бюджету міста Львова було виділено на благоустрій території біля пам’ятника.

 

У вівторок, 20 грудня 2011року пройшла церемонія відкриття пам'ятника. Участь у церемонії відкриття монументу, зокрема, взяли ініціатор зведення пам'ятника, музикант Святослав Вакарчук та родичі Івасюка. Перед зняттям білого простирадла з пам’ятника Святослав Вакарчук виступив з вітальним словом, також коротку промову мав мер міста. Також пам’ятник освятили і поклали до нього свічки та квіти. Присутні на відкритті люди заспівали разом пісню «Червона рута».

Адам Міцкевич

Початок будівництва: 1899 рік

Дата встановлення: 1904 рік 
Скульптор: Антон Попель

Висота пам'ятника: 21 м, 

Фігури Міцкевича: 3,3 м.
Адреса: площа Адама Міцкевича


Пам'ятник Адамові Міцкевичу у Львові — пам'ятник польському поетові Адаму Міцкевичу, розташований на площі Міцкевича в центрі Львова. Відкритий 30 жовтня 1904 року. Його вважають одним з найкрасивіших пам'ятників Міцкевичеві у світі.

Хоча за життя найвидатніший польський поет Адам Міцкевич (1798 — 1855) жодного разу не був у Львові, 1897 року Львівське літературне товариство ім. Адама Міцкевича виступило з ініціативою встановлення пам'ятника поетові в рамках підготовки до святкування 100-літнього ювілею від дня його народження. Того ж року створено комітет зі святкування ювілею, а 14 листопада 1897 в рамках комітету відбулося перше засідання комісії, що мала працювати над ідеєю спорудження пам'ятника. Її очолив Броніслав Радзішевський, віце-президентом став головний редактор «Газети Львівської» Адам Креховецький, а секретарем — Міхал Ролле. 11 лютого 1898 відбулося друге засідання, а 27 лютого 1898 року Креховецький запропонував зробити пам'ятник у формі колони, що буде гідною «короля духу». Такий проект був не тільки оригінальним, а й доволі дорогим, через що впродовж року комісія кілька разів сперечалася щодо майбутнього вигляду монументу.

Розглядали низку пропозицій щодо місця розташування майбутнього пам'ятника: площа Святого Юра, площа Смольки (сучасна пл. Генерала Григоренка), на виході з вулиці 3 травня (сучасна вул. Січових Стрільців), перед входом до будівлі сейму (де зараз пам'ятник Іванові Франку), десь на Гетьманських Валах (проспект Свободи) чи на площі Маріяцькій (площа Міцкевича). Урешті-решт через багато місяців деякі варіанти відкинуто (перед будівлею сейму вирішено поставити пам'ятник Ґолуховському, під Гетьманськими валами протікала річка Полтва, над якою небезпечно було ставити масивний монумент), а комітетові виділено ділянку на площі Маріяцькій (сучасна площа Міцкевича).

Комітет оголосив конкурс, на який прийшло 28 (за іншими даними — 23 або 20) проектів як з польських теренів, так і з-за кордону. Авторам поставлено тільки одну вимогу — основою пам'ятника має бути колона. Журі, до якого ввійшли, серед інших Ципріан Годебський (автор пам'ятника Міцкевичеві у Варшаві), Юліан Макаревич, Ян Стика, Зигмунт Горголевський (проектант Великого міського театру), Юліуш Гохберґер (директор міського будівництва) винесло вердикт 10 грудня 1898 року. Обрано 3 найкращі проекти:
Антона Попеля зі Львова (нагорода: 1000 корон),
Леона Завейського з Флоренції,
Вацлава Шимановського з Парижа (обоє отримали по 500 корон).

Монумент авторства Завейського був дуже подібний до того, що переміг, відрізняючись тільки дещо більшими розмірами поета з крилатим генієм поезії та п'ятикутною зіркою, що мала бути над колоною. У проекті Шимановського, натомість, скульптура поета з крилатим генієм стояла не внизу, а на самій вершині колони (як, наприклад, статуя Оранти на сучасному Монументі Незалежності в Києві).


Увесь час свого існування комітет (1 травня 1898 року перейменований на комісію) з будівництва пам'ятника збирав кошти, але в перші місяці на заклики пожертвувати будь-які суми відгукнулося небагато людей. По всьому місту поставлено скарбнички, куди можна було кидати гроші, створено «Комітет Пань» (пол. Komitet Pań) для збору коштів серед жінок. Комітет також звертався до львівських профспілок, товариств, організацій, власників крамниць і ресторанів, представників аристократії та багатих єврейських сфер. Проведено низку доброчинних імпрез. По всій Польщі розіслали листи із закликом долучитися до фінансування будівництва пам'ятника.

Першими дали у фонд по 50 корон всі члени комітету. Зі спеціальними концертами для збору коштів виступили, зокрема Александер Міхаловський, хор «Лютня» і Товариство музичне, до Львова виступом також завітала акторка Гелена Моджеєвська, яка довгий час виступала у США. Письменник Генрик Сенкевич передав комітетові всі гроші, отримані зі своїх читань у Львові.

На початках вартість спорудження пам'ятника оцінювали в 60 тисяч корон, однак згодом, після оцінки всіх завершених робіт, зокрема впорядкування площі навколо монументу, ця сума зросла до 200 тисяч. Це була величезна на той час цифра, про що може свідчити те, що за весь 1898 рік фонд зібрав 10 525 корон.

18 травня 1899 року комітет прозвітував про свою діяльність за рік роботи. Оголошено, що А. Попель працює над моделлю пам'ятника (1/3 величини), яка буде представлена громадськості для подальших дискусій. Також повідомлено, що станом на травень 1899 року зібрано 13 557 корон для спорудження пам'ятника.

З архівних світлин і газетних статей випливає, що впродовж 1898-1900 років митець постійно допрацьовував форму монумента й невпинно працював над деталями: змінювалася позиція поета, предмет, який тримав Геній, постава ніг, кут повороту голови Міцкевича і навіть його зачіска.

4 травня 1901 року Попель представив у своїй майстерні допрацьований взірець в 1/3 величини.

На початку 1900 року розіслано звернення про допомогу до Львівської міської ради, Галицького сейму, та Польського кола у Віденському парламенті. Ці звернення були успішними. Міська рада виділила 60 тисяч і ще 9800 корон на будівництво фундаменту, Галицький сейм надав субсидію в розмірі 20 тисяч корон. Ще кільканадцять тисяч зуміли зібрати товариства, організації, банківські установи та різні міста і повіти.

Якщо від тильного боку пам'ятника відійти на кілька метрів у східному напрямку (в бік початку вулиці Валової), то можна побачити кумедну деталь пам'ятника — «босі ноги крилатого генія» (див. фото). Невідомо, чи ця жартівлива цікавинка була задумана автором пам'ятника, чи ні, але вона пом'якшує строгість та велич цілої композиції. Можливо, саме завдяки цьому для львів'ян, з їхньою особливою вдачею та менталітетом, Міцкевич завжди був «своїм».

Олександр Пушкін

Дата встановлення: 2009 рік 

Архітектор: Олег Дергачов
Адреса: вул. Короленка, 1-А


Бюст на початку червня 2009 року вмонтовано у кут будівлі, де міститься Російський культурний центр. Цей бюст є вже третім, позаяк попередні два були знищені вандалами у 2005 та 2007 роках. Архітектор — Олег Дергачов.

Пабло Пікассо

Дата встановлення: 13 червня 2009 рік 

Скульптор: Володимир Цісарик
Адреса: вул. Зелена, 88


Відкритий 13 червня 2009 року, скульптор — Володимир Цісарик. Встановлений з нагоди 12-ліття клубу «Picasso» і є першим в Україні памʼятником Пікассо. Художника зображено з голим торсом, у шортах та босоніж. Він стоїть й курить цигарку, кінчик якої світиться червоним полум'ям. У клубі пояснили такий вибір вигляду памʼятника тим, що таким художник зазнимкований на багатьох фото.

Стефаник Василь

Дата встановлення: 1971 рік 

Скульптор: Володимир Сколоздра

Архітектор: Мирон Вендзилович
Адреса: вул. Стефаника, перед Національною Бібліотекою імені Стефаника


Стефаник Василь Семенович (*14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — †7 грудня 1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. Посол (депутат) Австрійського парламенту від Галичини.

Труш Іван

Дата встановлення: 1996 рік 

Скульптор: Сергій Олешко

Архітектор: Михайло Ягольник

Адреса: вул. Івана Франка, поблизу Польського консульства і головного входу до Стрийського парку


Іван Іванович Труш (* 17 січня 1869, Висоцько — † 22 березня 1941, Львів) — український живописець-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик і організатор мистецького життя в Галичині.

Тудор Степан

Дата встановлення: 1981 рік 

Скульптор: Дмитро Крвавич

Архітектор: Мирон Вендзилович

Адреса: площа Євгена Маланюка


Інформація готується до публікації

Шашкевич Маркіян

Дата встановлення: 1990 рік 

Скульптор: Дмитро Крвавич і Микола Посікіра

Адреса: вул. Коперника 


Інформація готується до публікації

Швейк

Дата встановлення: 2002 рік 
Скульптор: Сергій Олешко

Адреса: проспект Свободи, біля «Віденської кав'ярні»


Пам'ятник Швейкові у Віденського кафе у Львові відразу почав жити власним , незалежної від волі своїх творців , життям. Виник звичай кидати монетки в кухоль, яку він тримає і фотографуватися, сидячи у нього на колінах.
 
Хоч на бронзовому Швейку немає напису , але кожен його впізнає і радіє, як дитина: О, дивись ! Швейк ! Особливо радіють туристи. Воно й закономірно. Турист - це така істота, яка буде щасливо і при показиваніе обгорілого сірника, коли його запевнити, що цим сірником Нерон підпалив Рим , або Кутузов - Москву .

І все ж, особливо серед журналістів (а їм тільки дай посміятися , робота у них така) проглядається скепсис. Сумніваються, чи був Швейк у Львові. Просто слід уважніше читати роман.Коли Швейка в Перемишлі вже засудили до смертної кари за уявну зраду Цісаря , до коменданта надійшла телеграма, яка цілком виправдовувала нашого героя: Піхотинець Йозеф Швейк , ординарець 11- ї маршової роти , зник 16 цього місяця по Дорозі Хирів - Фельштин при виконанні обов'язків квартирмейстера . .

А чи був Швейк у Львові ? І звичайно, що був. Коли повністю виправданий Швейк (але таки під конвоєм ), прибув до штабу своєї бригади , начальник штабу видав такий наказ : Виписати Швейкові військовий квиток через Львів до станції Золтанець , куди завтра повинна прибути його маршова рота .Видати Швейкові зі складу нове казенне обмундирування та 6 крон 82 Гелері на дорогу, замість харчового постачання. Отже, Швейк таки побував у Львові, і то не проїздом. Тому мусів тут робити пересадку. Адже прямих поїздів по лініях Перемишль -Львів та Кам'янка - Бузька (тоді Кам'янка - Струмиловій ), ніколи не існувало , не існує і понині.Принаймні , на львівському вокзалі Швейк побував. І хто знає його, непосидючого ? Міг і прогулятися по місту. На завершення нам залишається з'ясувати ще одну цифру - ці 6 крон 82 геллерів , видані йому на дорогу.Багато це чи мало? Згадаймо, що після того , як Швейк ще у Чехії відстав від свого поїзда, він весь вечір пригощався і пригощав пивом мадярського піхотинця у ресторані третього класу за 5 крон. Невже маючи 6 крон 82 Гелері він відмовив собі в насолоді попити львівського пива ? Не може бути. Не вірю .Не такий був чоловік, щоб щадити гроші перед перспективою фронту (де гроші не потрібні).

Ось бачите ! Допитливий дослідник зможе знайти точні факти і в художньому творі. Як казав бравий солдат Швейк : Така точність надзвичайно добра річ.Щоправда, пан Палівець на це б зауважив, що така точність - гівна варто, але в даному випадку ми не можемо погодитися з ним.