Київ

Історичні


Батьківщина-мати

Дата встановлення: 1981 рік

Архітектор: Віктор Єлізаров, Георгій Кислий, Микола Фещенко.

Скульптор: Євгеній Вучетич, Василь Бородай, Фрід Сагоян, Василь Вінайкін, Віктор Єлізаров, Георгій Кислий, Микола Фещенко

Адреса: вул. Івана Мазепи (Січневого повстання), 33 (територія музею Великої Вітчизняної війни).

Як дістатися: найближчі ст. метро Дніпро, Дружби народів, Печерська.


Монумент Батьківщина-мати в Києві – своєрідний символ жіночого начала, сили духу українського народу. Скульптуру встановлено на дніпровських схилах, тому постать Батьківщини-матері видно навіть з найвіддаленіших точок Києва. Монумент є центром Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Цікавий той факт, що висота монумента перевищує висоту статуї Свободи в Америці. Скульптура Батьківщина-мати від п’єдесталу до кінчика меча сягає 62 м, а загальна висота разом із постаментом складає 102 м. В одній руці у неї 16-метровий, 9-тонний меч, в іншій – щит розміром 13?8 м й вагою 13 т із зображенням герба СРСР. Каркас скульптури починається на глибині 17,8 м, куди йде бетонний колодязь діаметром 34 м. У підніжжя монумента розташовано музей Великої Вітчизняної війни.

Роботу над проектом зведення у Києві монумента Батьківщина-мати починав скульптор, автор меморіалу в Сталінграді Євгеній Вучетич. Існує така думка, що спочатку проект пропонувався для Поклонної гори в Москві, але його було відкинуто. Тоді автор вирішив встановити скульптуру в Києві. Згідно вихідного плану монумент хотіли покрити сусальним золотом, а від його підніжжя в Дніпро повинен був текти водоспад. Цю ідею не вдалося втілити в життя, оскільки в 1974 році Вучетич помер. Замовлення повинно було перейти до московського скульптора Миколи Томського, проте він відмовився. Роботу над монументом продовжив Василь Бородай, який очолив команду, до якої увійшли скульптори Фрід Сагоян, Василь Вінайкін, а також архітектори Віктор Єлізаров, Георгій Кислий, Микола Фещенко. У початковий проект було внесено безліч змін. Наприклад, за задумом Вучетича статуя як би “виростала” з металевої стели на рівні грудей. У сучасному варіанті, як відомо, Батьківщина-мати представлена в повний зріст. Вучетич намічав зробити головний вхід в комплекс з боку набережної Дніпра. Пройшовши алею з фігурами солдатів й партизанів, відвідувачі потрапляли у спеціальний тунель, де показувалися найбільш трагічні сторінки війни – концентраційні табори й масові розстріли. Проте, насправді основний вхід зроблено з боку Лаври, так званий тунель жахів споруджувати не стали.

Співробітники Київського науково-дослідного інституту “Проектстальконструкція”, залучені до проектування комплексу, взялися вивчати світову практику, зокрема, зацікавилися досвідом реконструкції статуї Свободи в Нью-Йорку. Втім, в українській столиці мали вирішити більш масштабне завдання – київська статуя за своїми розмірами була набагато більшою. Тому, обшивку виконали з листів нержавіючої сталі, кожен з яких був розміром 50х50 см й товщиною 1,5 мм. Сталь відливали в Запоріжжі, а от роботи зі зварювання листів у цільне полотно виконали фахівці київського Інституту електрозварювання імені Патона. Загальна маса суцільнозварної споруди сягає 450 т.

Були пропозиції зробити монумент менш войовничим – наприклад, замість меча дати жінці в руки чашу з вічним вогнем. Але в результаті зробили так, як намічав Вучетич: щит – в одній руці, меч – в іншій. Саму скульптуру виготовили на Київському заводі імені Паризької Комуни. Для того, щоб зібрати воєдино скульптуру, був потрібен спеціальний стометровий кран. За офіційною версією його виплавили в нестандартній домні на Донбасі, а за неофіційною – замовили у японської фірми “КАТО”. Після монтажних робіт кран демонтували. Однак існує ще одна версія, нібито, оскільки робітники не встигали повністю демонтувати кран до приїзду вищого начальства, його просто порізали автогеном та скинули в Дніпро. Необхідно відзначити, що монумент Батьківщина-мати став першою скульптурою подібних розмірів у СРСР. На сьогоднішній день це найбільша скульптура в Україні, вона внесена у сучасну “Книгу рекордів України.

Всередині монумента спеціально для технічних цілей змонтовані два ліфти. Один похилий, інший вертикальний, який рухається на ковзанках під кутом 75 градусів. Один з ліфтів піднімається з дев’ятьма зупинками до самої голови Батьківщини-матері, в якій є люки та технічні майданчики. Можна піднятися в “руку” з щитом й в іншу – з мечем. Також всередині скульптури передбачені оглядові майданчики.

Зі зведенням монумента Батьківщина-мати в Києві пов’язано чимало чуток та легенд. Згідно з однією з них, одного разу ще на етапі будівельних робіт зі спорудження пам’ятника, першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Щербицькому зателефонував київський митрополит, повідомивши, що йому було видіння наступного змісту. В жодному разі не можна піднімати меч, який є символом війни вище хреста (символу смирення) Лаврської дзвіниці, розташованої неподалік, оскільки тоді неминуче вибухне війна. За однією з версій цей момент й послужив тому, що було вирішено вкоротити меч Батьківщини-матері на 12 метрів. Проте архітектори стверджують, що це зроблено для архітектурної рівноваги між спорудами музею Великої Вітчизняної війни та Лаври.

Існує ще одна легенда, пов’язана з монументом. Ще до відкриття монументу в народі ширилися чутки, що нібито металева глиба – створення нечистого, й місце для неї обрано не випадково – Чорна гора, над якою навіть пташки не літають. Чи то за збігом обставин, чи то з волі невідомої сили дочка скульптора В. Бородая, який створював образ скульптури з рис її обличчя, важко захворіла та швидко померла.

Монумент Батьківщина-мати було відкрито в 1981 році в День Перемоги, на церемонії були присутні Генеральний секретар ЦК КПРС Л.І. Брежнєв, міністр оборони Д.Ф. Устинов, керівники Москви й Ленінграда В.В. Гришин та Г.В. Романов. На честь відкриття монумента Л.І. Брежнєв подарував музею виконане в бронзі повторення відомої скульптури Є. Вучетича “Перекуємо мечі на орала”, а також зробив запис у книзі відгуків почесних гостей. Коли після смерті Брежнєва до влади прийшов К.У. Черненко, творці київської Батьківщини-матері стали лауреатами Ленінської премії.

На сьогоднішній день проводяться щорічні геодезичні інструментальні обстеження монумента, які показують відсутність будь-яких відхилень щодо динамічної рівноваги. Влітку 2002 року було дозволено підйом екскурсійних груп на ліфтах до відміток 36 й 92 метри. Однак після нещасного випадку в квітні 2003 року, коли один із туристів впав з верхнього майданчика й розбився, доступ груп обмежили. На сьогоднішній день Мерія Києва та Музей ВВВ придумали нову розвагу для киян та туристів-екстремалів. За 800 гривень бажаючих обв’язують тросом й піднімають на верхівку щита Батьківщини-матері, а потім вручають 21-сантиметрову бронзову копію “дами з мечем” та іменний сертифікат про підкорення висоти в 92 м над Києвом.

Пам’ятник засновникам Києва

Дата встановлення: 22 травня 1982 рік

Архітектор: Н. М. Фещенко

Скульптори: В.З. Бородай, Н.М. Ферещенко

Матеріал: виготовлений з залізобетону та вкритий міддю

Адреса: Дніпровська набережна

Як дістатися: від ст. метро Дніпро пройти Дніпровською набережною до парку



Пам’ятник засновникам Києва на Дніпрі є візитівкою столиці України, що символізує її багаторічну історію. Монумент було відкрито навесні 1982 року в парку на Дніпровській набережній біля мосту Патона. Цю подію приурочено до 1500-річчя з дня заснування Києва. Скульптурна композиція виконана у формі тури, на якій встановлені фігури братів Кия, Щека, Хорива та їх сестри Либідь – легендарних засновників стольного града Києва. Матеріал, з якого зроблено монумент, – це кована мідь, а сам постамент – з граніту. Біля підніжжя – організовано невеликий басейн. У столичних молодят існує традиція. У день одруження вони приїжджають до пам’ятника засновникам Києва й закидають човен квітами на щастя. Вже склалося таке повір’я, що пара повинна стати спиною до монумента й через голову закинути букет у човен. Якщо попадання влучне, значить сімейне життя складеться.

Історична інформація про Кия, Щека, Хорива та Либідь згадується Нестором Літописцем у Повісті минулих літ. Згідно автора, брати були вражені красою Дніпровських пагорбів й вирішили оселитися тут. Кий сидів на Боричевій горі, Щек на горі Щековиці, а Хорив на третій горі, яка надалі стала іменуватися Хоривиця. Місто було названо Київ на честь старшого з братів. Саме Хорив, Кий, Щек та сестра Либідь, за переказами, які відбилися в російських літописах 11-12 століть, – ініціювали племінне об’єднання полян, які є засновниками трьох поселень, що пізніше склали місто Київ. Від легендарних засновників міста в Києві залишилася гірка Кияниця, вулиця Хорива, гора Щекавиця, невелика річка Либідь. Є й інші точки зору на давню легенду. Декотрі вчені доводять, що ці назви не мають ніякого відношення до імен, а, навпаки, була зовсім самостійні.

Спочатку місцем для встановлення цієї скульптурної композиції вибрали пілон Московського мосту. На початку 70-х років український скульптор В. Бородай, відомий за постаментом Батьківщини-матері, подарував по невеликому настільного варіанту свого твору, тури з засновниками міста, Леоніду Брежнєву й Володимиру Щербицькому. Композиція настільки сподобалася державним діячам, що відразу було наказано встановити її копію на пілоні Московського мосту. Проте, цій ідеї не судилося втілитися в життя. Місце виявилося невдалим: постійні вітри просто-напросто б зірвали постамент, та до того ж скульптуру було погано видно знизу. Один із секретарів Київського міськкому партії Олександр Ботвин запропонував провести експеримент й поставити на пілон фанерний муляж скульптури, але її вигляд не вразив вождя. Так, 22 травня 1982 року монумент, який носить офіційну назву пам’ятника “Летючої Либеді”, встановили в парку біля мосту Патона. Його авторами є скульптори В.З. Бородай, Н.М. Ферещенко.

У червні 2007 року було проведено реконструкцію території, прилеглої до пам’ятника засновникам Києва, а саме було розчищено й облагороджено майданчик перед постаментом. У лютому 2010 року відбулася сумна подія – обрушилися задня частина тури та фігури братів Щека і Хорива. Причини обвалення невідомі. Відновленням пам’ятника зайнялися фахівці Головного управління з охорони культурної спадщини міськдержадміністрації Києва.


Богдан Хмельницький

Дата встановлення: 23 червня 1888 рік

Архітектор: В. Н. Ніколаєв

Скульптор: М. О. Мікешин

Розташування: на площі перед Софійським собором, недалеко від Михайлівського Золотоверхого монастиря, на вулиці Володимирській



Пам’ятник Богдану Хмельницькому був відкритий 23 червня 1888 року на Софійськой площі. Тут в грудні 1648 року кияни зустрічали гетьмана Б. Хмельницького, що вступив з козацькими полками до Києва через Золоті ворота після перемоги над польським військом (на честь цієї події в 1954 році була встановлена на Золотих воротах, до їх реконструкції в 1981, меморіальна дошка). Ідея спорудження пам’ятника виникла ще в 50-х роках 19 століття, його передбачалося звести на Бессарабській площі, проте царський уряд дав дозвіл на будівництво лише в 1870 році. Пам’ятник будували на добровільні пожертви. Композиція попереднього проекту пам’ятника (скульптор М. О. Мікешин) включала фігуру гетьмана на коні, барельєфи, що відтворювали битву під Збаражем, в’їзд козацького війська до Києва, Переяслівську раду, а також скульптурні фігури українця, росіянина та білоруса (ескізи пам’ятника зберігаються в Київському Державному музеї образотворчого мистецтва). Через нестачу коштів в 1879 році в Петербурзі на заводі Берга відлили тільки фігуру вершника. Декілька років пам’ятник простояв у дворі Присутствених місць. У 1888 році він був встановлений на гранітному постаменті (архітектор В. Н. Ніколаєв) в центрі Софійської площі. Загальна висота пам’ятника 10,85 метрів.

Михайло Грушевський

Архітектор: М. Кислий, Р. Кухаренко, Ю. Мельничук

Скульптор: В. Чепелик

Матеріал: бронза, граніт

Встановлений:1998 рік

Адреса: бульвар Тараса Шевченка, 14

Як дістатися: найближчі ст. метро Театральна, Золоті ворота, Університет



Пам’ятник Михайлу Грушевському в Києві розташовано на розі вулиці Володимирської та бульвару Тараса Шевченка, біля Будинку вчителя. Таке місце для монумента було обрано невипадково. У будівлі нинішнього Будинку вчителя раніше розташовувалася Центральна Рада, яку й очолював Грушевський. Саме Центральна Рада 29 квітня 1918 року обрала МихайлаСергійовича Грушевського першим президентом Української Народної Республіки (УНР).

Автором проекту виступив відомий архітектор Микола Кислий. За його задумом Грушевський задумливо сидить на лаві. Всі роботи зі зведення пам’ятника фінансувалися з київської міської скарбниці. Відкриття пам’ятника першому президенту Української Республіки, голові Центральної ради, видатному мислителю й політичному діячеві відбулося 1 грудня 1998 року. Цей захід було приурочено до 7-ї річниці всеукраїнського референдуму, за результатами якого було проголошено незалежність України. Монумент освятив Патріарх Київський й всієї Русі-України Філарет.

На сьогоднішній день пам’ятник Михайлу Грушевському увійшов до програми “Про зовнішнє мистецьке освітлення фасадів, будинків та споруд, а також пам’ятників культурної спадщини в Києві”, відповідно до якої планується підсвітити всі пам’ятники архітектури, а також контур висотних будівель. Згідно плану Будинок вчителя разом із пам’ятником Михайлові Грушевському засяє національними кольорами. Для такої ілюмінації потрібно 13 прожекторів та 50 ламп. Вмикатися нове підсвічування буде щодня о 21:30 й буде працювати до 01:00. Вартість всього проекту освітлення Будинку вчителя та пам’ятника Михайлу Грушевському становить близько 150 тисяч гривень. Монтувати конструкції навколо споруди та пам’ятника будуть одночасно.

Княгиня Ольга

Автори проекту: І. Кавалерідзе, П. Сниткін

Скульптори:  відновлення: В. Сівко, М. Білик, В. Шишов

Встановлений: 1911; відновлення: 1996

Початок будівництва: 1909 рік

Адреса: Михайлівська площа, навпроти Михайлівського Собору.

Як дістатися: від ст. метро Майдан Незалежності йти вулицею Михайлівською до Михайлівської площі.



Пам’ятник княгині Ользі на Михайлівській площі в Києві представляє собою скульптурну композицію, яка складається з центрального пам’ятника великій княжні, постаментів просвітителів слов’янських народів – Кирилу та Мефодію, розташованих праворуч, й пам’ятника апостолу Андрію Первозванному, що знаходиться зліва від княгині.

Історія створення пам’ятника княгині Ользі у Києві почалася з 4 вересня 1911 року з відкриття монумента на Михайлівській площі. Цей пам’ятник став частиною масштабного проекту під назвою “історичний шлях” – низки монументів в столиці України, присвячених першим руським князям: Олегу, Ігорю й Святославу. За задумом авторів пам’ятники повинні були сформувати своєрідну алею, протягнувшись від Софійської до Михайлівської площі. Микола II своїм указом схвалив спорудження цієї композиції, асигнувавши на цю добру справу 10 тисяч рублів.

Пам’ятник княгині Ользі на Михайлівській площі в Києві представляє собою скульптурну композицію, яка складається з центрального пам’ятника великій княжні, постаментів просвітителів слов’янських народів – Кирилу та Мефодію, розташованих праворуч, й пам’ятника апостолу Андрію Первозванному, що знаходиться зліва від княгині.

У серпні 1909 року місце, на якому повинен був стояти пам’ятник княгині Ользі, було урочисто освячено. Оголосили конкурс. Переможцем стала робота скульптора Ф.П. Балавенського, але з часом її відхилили. І.П. Кавалерідзе разом із Ф.П. Балавенським, П.В. Сніткіним й В.Н. Риковим працював над центральною скульптурою княгині Ольги й бічними – святих Кирила та Мефодія. Постать апостола Андрія є творінням рук однокурсника Кавалерідзе по Київському художньому училищу П.В. Сніткіна. Вся композиція виконана з бетону – модного на той момент матеріалу. Залишилася нереалізованою ідея встановити горельєфи із зображеннями діянь Ольги. Це сталося через те, що з бетону їх виконати було просто неможливо. На постаменті встановили таблички: “Ся перша вніде в Царство Небесне від Русі, сию бо хвалять Руські сини яко начальницю”, й нижче інший напис: “Дар Государя Імператора місту Києву”. Святкування з нагоди відкриття скульптурної композиції проходили досить скромно, оскільки в одній з лікарень міста помирав голова Ради Міністрів, статс-секретар Петро Аркадійович Столипін.

Велика княгиня Ольга правила Києвом у середині 10 століття. Однією з перших на Русі вона прийняла християнство, згодом православна російська церква зарахувала її до лику святих. Апостол Андрій Первозванний за переказами саме з цього місця (Михайлівська площа) вказав на київські гори й сказав пророчі слова: тут засяє благодать Божа. Кирилу та Мефодію слов’яни зобов’язані писемністю. Кавалерідзе геніально передбачив величезну духовну силу саме такого поєднання легендарних особистостей.

Пам’ятник проіснував не довго. У 1919 році статую княгині Ольги скинули з п’єдесталу, її розкололи навпіл й закопали під самим пам’ятником, а в березні 1923 року були демонтовані статуї апостолів та просвітителів. У 1926 році на місці пам’ятника було розбито сквер.

Наприкінці травня 1994 року в День слов’янської писемності на Михайлівській площі в Києві були виставлені для публічного огляду зменшений макет та фотографії пам’ятника княгині Ользі. Також кожен перехожий міг взяти участь у благій справі – відновлення пам’ятника – пожертвувавши певну суму в скарбничку, яка була встановлена на площі. У 1996 році тут було проведено розкопки, в результаті яких вдалося знайти частини розбитої фігури княгині Ольги, за винятком голови. Шматки старого монумента скріпили й поставили у парку скульптур Івана Кавалерідзе на Андріївському узвозі.

Почалися роботи з відновлення пам’ятника. Цього разу як основний матеріал був обраний білий мармур, а постамент зробили з рожевого граніту. Монументальний ансамбль, присвячений княгині Ользі, першій і поки єдиній жінці, – главі держави в історії України, було урочисто відкрито 25 травня 1996 року в День Києва.